Лекція Артура Брацкого про українську і кашубську культуру

6 грудня до полоністів завітав Артур Брацкі, ад’юнкт кафедри славістики Ґданського університету. У минулому він був одним із викладачів кафедри полоністики в Інституті філології КНУ імені Тараса Шевченка і багато чого зробив для цієї кафедри, зокрема для студентів. За словами проф. Ростислава Радишевського, ця людина так володіє українською мовою, що можна подумати ніби він українець. Артур Брацкі розповів, як уперше приїхав в Україну викладати польську мову і літературу в жовтні 1998 року, як 15 років тому організував полоністичний центр у Черкасах та найцікавіше – про свою книгу «Językowy obraz świata w tekstach słowiańskich pieśni ludowych (na materiale kaszubskim i ukraińskim)», яка вийшла у 2009 році. У цій книзі він порівняв українську та кашубську культуру народів, досліджуючи мову. Студенти були дуже вражені, коли почули, що українці та кашуби мають багато спільних рис у фольклорі. Науковець зазначив, що українська культура розвивалася з низів, головною її силою був фольклор, тобто початком була культура народна, а от у Польщі – культура починалася з двору, де зазнала великого впливу латинізації та богемізації. Чеська культура була прикладом для культури польської. А для кашубів головною теж була культура народна, яка не була прив’язана до двору, оскільки такого просто не існувало. Кашуби і українці ніколи не мали спільних кордонів, тому існування подібних мотивів в цих культурах можна пояснити тільки мандрівною творчістю чи тим, що ці мотиви є загальними. Наприклад, шуліка – птах, якій сіє розбрат в родині. На селі люди відрубували голову птаху (глиняному) і так очищалися від хвороб і суперечок. На Поділлі таке дійство виглядало дуже подібно. Кашуби мають музичний інструмент, схожий на трембіту, «bazuna». Трембіта, як відомо, використовувалась пастухами для того, щоб подати знак про їх місцезнаходження, а от базуна використовувалась з тією ж метою, але не пастухами, а рибалками. Деякі рослини і тварини у фольклорі як кашубському, так і в українському, мають, окрім прямого значення, ще й переносне. Наприклад, вишневий сад – місце потаємних побачень, зозуля («kukułka») – знає майбутнє (скільки років залишилось людині прожити). Легенда про зозулю, нещасливу матір, яка підкидає свої яйця у чужі гнізда, існує і в кашубській культурі.

Також лектор торкнувся теми суржику, адже дослідив і це явище також. Він пояснює його як український варіант російської мови. Ним розмовляють тільки українці і тільки в Україні. Розповів, що поки навчався в Росії, навчився серед російськомовних осіб визначати українців, бо вони не лише інакше вимовляють слова, а й речення будують у спосіб, не притаманний росіянину. Суржик не є мовою, а лише мовним явищем, під час якого на українську свідомість накладається російська мова. Суржик – дитина етнічно змішаного зв’язку. У житті Артура Брацкого випадок, коли у потязі «Одеса – Львів» на дверях провідника він побачив напис: «Купе для віддиху провідника». І в той же час зрозумів, що за дверима знаходиться хтось суржикомовний.

Отже, прослухавши цю лекцію, ми дізналися більше про зв’язки українського фольклору з кашубським і про те, як народи, які не мають навіть спільних кордонів, можуть мати схожі культурні явища. А також вкотре впевнилися, що треба дбати про чистоту рідної мови.

Під час лекції із вуст Артура Брацкого прозвучали мудрі слова: «Ми – не боги і не можемо знати все, але хтось може знати більше, ніж інший».

Матеріали – Діана Месхія

Категорії: