Інтерв'ю з демобілізованим філологом іФ Денисом Антіповим

Як доля зробила філолога військовим?

Я закінчив Військовий Інститут, але на фронт пішов добровольцем, бо моя спеціальність була у 2014 не настільки потрібна. Тож до 2015 року я тренувався, вчився керувати безпілотниками. Влітку 2015 року я пішов у 81 бригаду високомобільних десантних військ України. Був у 5 батальйоні командиром взводу безпілотників.

Де проходили підготовку?

Були організовані волонтерами курси у 2014 році для тих, хто хоче керувати безпілотниками, і тих, хто потім іде воювати. Нас там навчили, звісно, лише базовим речам, бо курс був дуже щільний, але навчили: ішов на війну молодшим лейтенантом, а повертався лейтенантом. У травні 2016 я вже був вдома.

У яких точках воювали?

Наша бригада була у всіх найгарячіших точках, новостворена, то там були хлопці і в Донецькому аеропорту. Коли приїхали ми, то були вже під ДАП (с.Водяне, Опитне), на промзоні Авдіївки був. Були й під обстрілами. Перший доволі змінює людину, а потім вже звикаєш до всього.

Було, що з-під носа сепарів діставали безпілотник, що загубився, бо ворог вміє глушити радіосигнал. Діяли злагоджено, то нікого не підстрелило. Але вони вже помітили нас, адже своїм безпілотником вишукували.

Ви відчуваєте, що змінилися? Чи життя ділиться на до і після війни?

І так, і ні. Я давно підозрював, про війну з Росією, але думав, що це буде десь у 2017 році, коли в них просто закінчиться оренда на Крим і вони захочуть його забрати, а виявилося раніше. Війна не була для мене шоком, бо завжди підозрював, що Росія має такий план, мало просто хто вірив у це.

На війну взяли прапори, які з Вами були ще з Майдану, це надавало сил?

Так, ці прапори зі мною були ще до Майдану. Я ходив з ними на Покрову ще десь у 2007 році. Тоді розробив сам дизайн надписів. Ці два прапори (синьо-жовтий і червоно-чорний) завжди брав із собою, взяв і на війну.

Ви в ІФ вивчаєте і вже навіть викладаєте корейську мову. Чи знадобилися тобі знання на фронті?

Я навчався на військового перекладача, але з англійської. У нас був корінний кореєць в частині, але він погано знав корейську. Я свого часу обрав корейську для вивчення, бо доволі екзотична. Цікаво дуже було її зрозуміти і знати.

Ви на сайті "Трибуналу" в рядах карателів. Як туди потрапили, мали безпосередній контакт із ворогом?

Я ще з часів Майдану потрапив у список ворогів беркуту. Росія насправді спонсорує багато таких сайтів, сподіваючись, що цим якось можна надавити на українських військових. Насправді, хлопці між собою жартують, мовляв став нарешті справжнім карателем, «статусним» так би мовити. Багато способів вичислити нас. Від моніторингу соціальних мереж до сканування поля радіохвиль. Визначається, які номери є в місцях скупчення військових частин, а потім ці номери пробиваються по базах.

Розкажіть про свій позивний, чому такий вибір?

Псевдо - Бук. Родичі бабусі і дідуся брали участь в УПА. В одного позивний був Дуб, в другого – Листок. Одного вбили в 46, другого в 1947 році. Я собі захотів позивний подібний, щоби був ніби зв’язок родинний.

Як складаються стосунки з тим, з ким служив?

Треба знаходити було підхід до кожного. Я був командиром взводу, навчилися працювати в команді. Бо інакше ніяк. Зараз теж зідзвонюємося, зустрічаємося з тими ,хто ближче, бо хлопці ж з усієї країни.

Ви брали участь у військовому парад до 25-річчя Незалежності України. Які відчуття?

Мені давно цього хотілося, коли в юності спостерігав за парадом. Думав, що було б круто, але ж не планував з військовою освітою пов’язувати життя. А тут війна. Пішов служити. Коли з війська прийшов, то з військкомату подзвонили з пропозицією. Місяць тренувалися, щоби гарно все було. Нагородили медаллю за участь у параді.

Окрім військової і філологічної освіти, Ви маєте і музичну?

Ні, я трохи сам навчився грати на фортепіано. Брав участь у проекті «Музика воїнів» Олександр Ткачука. Було приємно згадати ноти, пограти.

Ви викладаєте в Інституті філології корейську мову. Студенти підтримували, коли були на фронті?

Так, студенти писали. Леся Владиславівна підтримувала, наші волонтери з Інституту філології. На Миколая, пам’ятаю, передали солодкі подарунки. Приємно відчувати, що ти не сам, що на мирній території є хтось, крім родичів, кому це потрібно.
Важливо розуміти, що те, що зараз там, воно ще не закінчилося, як на фронті,так і в середині країни. Потрібно доводити справи до кінця, змінювати країну на краще. Боротьба триває

Інтерв’ювала Каріна Дорошенко
Фото надані Денисом Антіповим

Категорії: