«Після війни хотілося би продовжувати те, заради чого пішов в університет, - вивчитися на лінгвіста»: інтерв’ю з Павлом Морозом

Студент-білорусист Павло Мороз приїхав на ротацію на кілька тижнів. Вирішуючи справи з академкою, зустрічаючись із друзями та рідними, знайшовся час поспілкуватися і з прес-службою Інституту філології. Про Майдан, війну і гуманітаристику в інтерв’ю зі студентом, який перебуває на Сході вже другий рік.

У День гідності і свободи згадується той день, коли студенти вийшли на протест. Яким був Ваш Майдан?

Допомагав чим міг: десь побудувати барикади, часто просто залишався там, щоби сила протестів не гасла. І камінням довелося покидатися, і газу сльозогінного нюхнути. Але свій вклад особливо важливим я назвати не можу.

Чому вирішили їхати на війну?

На Схід їхати я планував із самого початку. На мою думку, це призначення кожного чоловіка. Зараз ідуть на війну дуже різні люди, якого б успіху вони не досягли, але кидають все, беруть до рук зброю і боронять свою країну. Сподіватися на те, що за тебе захистить твій дім хтось інший, - не дуже чоловіча позиція.

Закінчуєте бакалаврат. Чи у Вашій дипломній присутня військова тематика?

Потрібно розмежовувати службу і навчання в університеті. У дипломі є література, є теми, які я би з цікавістю розглядав, є певні проблеми, які я хотів би висвітлити. Я йшов в університет як філолог, а не як військовий.

Про що хочете писати диплом?

Ще не обрав тему, але вже маю кілька варіантів. Щоправда на Сході не дуже є коли його писати.

А чому Ви вибрали білоруську?

Утворювалася доволі маленька група. Не хотілося якось згубитися серед спеціальностей, де група по 30-50 осіб, як, приміром, україністика. По-друге, білоруська мова може бути доволі корисною з огляду на те, що з Білоруссю в нас відносини доволі теплі. Можна отримати роботу в Білорусії чи в Посольстві. Крім того, я володів англійською мовою до вступу, і мене цікавила та програма, де була би і англійська мова. У моїй групі непогано викладають. Тож я просто обрав те, чого хотілося.

У Вас контракт до закінчення особливого періоду. Коли на вашу думку закінчиться «АТО»?

Найближчі кілька років точно не закінчиться. Це російська тактика розхитування, дестабілізації ситуації роками.

Завтра закінчується війна. Де Ви себе бачите, у чому би хотіли реалізуватися?

Хотілося би продовжувати те, заради чого пішов в університет, вивчитися, стати лінгвістом. Прагну будь-що застосовувати знання: або бути перекладачем, або викладачем мови для людей старшого віку. Я вважаю, що мову треба вивчати лише для практичних цілей, тож більше й орієнтований на практичне втілення знань. Вступаючи до Інституту філології, я вже знав більш-менш англійську мову, щоби нею спілкуватися. Нині моїх знань достатньо, щоби перебувати в англомовному середовищі.

Знання мови, мабуть, дуже необхідне на війні?

Я навіть свій позивний отримав, коли в нас на курс молодого бійця приїздив італієць. Він міг спілкуватися з нами лише англійською, хоча знав 5 мов. Із 30-40 людей, які приїхали зі мною, ніхто не міг нормально розмовляти англійською, тому мене ставили з італійцем у парі на завданнях, щоб я міг пояснити, чого вимагають, що зараз необхідно зробити. Так і повелося, що я був перекладачем. А оскільки у всіх асоціація більше з вчителем англійської, то й назвали – «Тeacher» ( англ. - вчитель). Так за мною закріпився позивний – Тічер.

Звідки знання до вступу в ІФ?

Я навчався в технічному ліцеї у Кам’янському (колишній Дніпродзержинськ). Там загальний рівень викладання всіх предметів високий, бо там викладають ті, хто любить свою справу. Звідти і знання. Але на технічні спеціальності йти не думав. Бачив себе лише гуманітарієм.

Чому обрали саме «Азов»?

Батьки знали про моє рішення їхати на Схід ще в 2014 році. Були категорично проти, тому сказали, що перевірятимуть, аби вчився. Розуміючи, що від батьків підтримки не буде, я вибирав підрозділ, де буде не хаотична структура. Мені треба було спорядження, впевненість у тому, що тут є якась дисципліна, порядок, стратегія, окрім об’єднання ідеєю.

Зараз азовці для мене не просто військові, з якими спільно несемо службу, а справжні побратими. Ми підтримуємо один одного на службі і на ротації. Та й нас підтримують звідусіль. Наша Леся Владиславівна (доц. Леся Наумовська з кафедри фольклористики ІФ) постійно надсилає нам допомогу. Навіть коли кажеш, що нічого не треба, усе в нас є, то все одно знайде, чим допомогти, що надіслати. Вона вже як мама багатьом стала в підрозділі, дуже її люблять і цінують.

Війна змінює людей. Як по собі відчуваєте, чи війна Вас змінила?

Можливо, зовнішньо змінився, але внутрішньо – ні. Ну принаймні мені так здається. Взагалі людину тяжко змінити, якщо вона того не захоче. Коли я спілкуюся з побратимами, то усвідомлюю, що змінився, але коли повертаюся сюди, то я все той же Павло Мороз.

Інтерв’ювала Каріна Дорошенко
Фото надані Павлом Морозом