Стіни мають пам'ять: історія корпусу Інституту філології

Будівля Інституту філології – це яскравий пам’ятник пізнього классицизму, побудованого у 1847-1859 роках за проектом архітектора Олександра Вікентійовича Беретті (сина автора будівлі «Червоного корпусу» Вікентія Івановича Беретті). Хоч і розглядалася будівля першопочатково як гімназія, але в 1851-1857 роках її займав знову створений кадетський корпус, поки добудовувалося його власне приміщення. У 1911 році, на честь 100-річчя з дня заснування, гімназія була перейменована в Імператорську Александрійську. При цій же будівлі розташовувалась казенна квартира попечителя навчального округу Миколи Пирогова, знаного хірурга і педагога. Після 1917 року в стінах закладу діяли керівні органи просвіти України, а у 1959 році сюди переведено гуманітарні факультети Київського національного університету імені Тараса Шевченка (на 1959 рік назва - «Київський ордена Леніна державний університет імені Т.Г.Шевченка»). 12 листопада 2001 року за наказом Ректора філологічний факультет став Інститутом філології.

З 1802 року, коли було засновано Міністерство народної просвіти, почався стрімкий розвиток загальної освіти. Змінювалися міністри, які притримувалися різних, а інколи і протилежних поглядів на завдання та цілі загальноосвітньої середньої школи, змінювалися системи освіти відповідно до поглядів епохи, замінювалися устави середньоосвітніх закладів, але тогочасні освітні установи, названі гімназіями, продовжують існувати і в ХХІ ст. До числа маститих загальноосвітніх закладів початку ХІХ ст. належала Київська Перша гімназія, утворена в древньому Києві 5 листопада 1809 р. Особливим уставом від 13 жовтня 1811 року вона була зарахована до числа вищих навчальних закладів.
Згідно уставу від 19 листопада 1864 року було введено поділ гімназій на «класичні» та «реальні». Під «класичною» мали на увазі ту, в якій грунтовно вивчали «класичні мови» (латинську і давньогрецьку), необхідні для гуманітарного циклу. Атестат класичної гімназії автоматично дозволяв претендувати на зарахування до університету. Реальні ж гімназії націлювали учнів на технологічні, політехнічні та інші спеціальні інститути, які потребували реальних практичних знань. Із 1871-го року (зміни до уставу від 19 червня і 30 липня) залишились лише класичні гімназії, а реальні отримали статус училищ.
Не можна оминути й історію Київського Імператорського університету Святого Володимира, підрозділом якого пізніше стане будівля на Бульварному шоссе (назва 1834 р., з 1919 - бульвар Тараса Шевченка). «9 мая 1833 года былъ Высочайше утвержденъ проектъ генералъ-губернатора гр. Левашева объ учрежденiи въ Кiевѣ для образованiя чиновниковъ института правовѣдѣнiя подъ именемъ института Св. Владимiра… И 8 ноября 1833 года былъ данъ Высочайшiй указъ Правительствующему Сенату: «…Избравъ городъ Кiевъ, съ давнихъ лѣтъ къ учрежденiю университета предназначенный, равно драгоцѣнный для всей Россiи, колыбель Св. вѣры нашихъ предковъ и вмѣстѣ первый свидѣтель ихъ гражданской самобытности, Мы повѣлели учредить въ ономъ университетъ подъ особымъ покровительствомъ и въ память великаго просвѣтителя Богомъ врученной намъ страны» (с.8-9 - Столѣтiе Кiевскаго университета св. Владимира. – К., 2007)
«25 декабря 1833 года былъ утвержденъ особый уставъ, ставшiй отчасти прототипом общаго устава 1835 года. Согласно всеподданнѣйшему докладу министра у этого устава были слѣдующiя особенности: «судопроизводство университетское надъ своими членами уничтожено; власть попечителя и влiяніе министра опредѣлены въ яныхъ границахъ; хозяйственная часть отдѣлена отъ учебной; постановлены строгіе экзамены для всѣхъ, допускаемымъ къ университетскимъ лекцiямъ; юридическiя науки распредѣлены по Своду законовъ; курсъ университетскiй опредѣленъ на четыре года; внутренняя полиція ввѣрена особому, не изъ ученыхъ чиновнику» (с.46 - Столѣтiе Кiевскаго университета св. Владимира. – К., 2007)
«Торжественное открытіе университета было прiурочено ко дню Св. Владимiра 15 iюля 1834 года. Послѣ богослуженiя въ Лаврѣ, состоялся актъ въ присутствiи митрополита Евгенiя и фельдмаршала Остенъ-Сакена, которымъ ректоръ Максимовичъ вручилъ дипломы на званiе почетныхъ членовъ, гр. Протасова и другихъ гостей, среди которыхъ было множество правобережныхъ дворянъ. Ученыя рѣчи произнесли переведенный изъ Кременца проф. Якубовичъ на латинском языкѣ (de pulchro Platonico) и проф. Цыхъ «О цѣли и пользѣ высшихъ учебныхъ заведенiй». (с.14 - Столѣтiе Кiевскаго университета св. Владимира. – К., 2007)
«Лекцiи въ университетѣ открыты были 28-го августа. Всѣхъ подвергавшихся испытанiю въ комитетѣ было семьдесят пять человѣкъ, изъ нихъ принято пятьдесят девять; такъ, что первоначальное количество слушателей университета, вмѣстѣ съ принятыми безъ испытанiя, состояло изъ шестидесяти двухъ человѣкъ». (с. 117 - Шульгин В. «История университета Св. Владимира. – К., 2011)
«Въ 1834 году въ университѣте Св. Владиміра было всего 62 студента. Уже въ слѣдующемъ году это число удвоилось: студентовъ было 123. Въ 1842 году произошло новое удвоеніе числа студентовъ: ихъ было уже 259. Въ 1846 году и это число удвоилось: студентовъ было 525. Дальнѣйшее удвоенiе наступило въ 1860 году, когда студентовъ было 1049. Въ 1913 году было уже 4919 студентовъ и 81 постороннiй слушатель». (с.80 – Столѣтiе Кiевскаго университета св. Владимира. – К., 2007)
Студент зобов'язаний був дотримуватися однострою, регулярно відвідувати лекції та не пропускати церковної служби у вихідні й святкові дні. Пропуск п’яти-шести лекцій без поважної причини чи невідвідини трьох богослужінь каралися карцером. де студент утримувався на хлібі та воді. … Доводилося відвідувати від 35 до 40 і більше лекцій за тиждень. тому 6-7 лекцій на день вважалося нормальним явищем. Заняття починалися о 8-9й годині ранку і, з невеликою перервою на обід, тривали до 19-20-ої години. (Шульгин В. «История университета Св. Владимира. – К., 2011 – 280 с.)
«Личный состав университета въ 1835 году образовали всего 29 преподавателей и 27 чиновниковъ. Въ 1913 году у университета уже было 277 должностныхъ лицъ, въ томъ числѣ 166 преподавателей; ординаторныхъ профессоровъ было 64, экстраординарныхъ 15, приватъ-доцентовъ 81. За первыя 50 лѣтъ своего существованiя университетъ выпустилъ 1223 кандидата, 1170 дѣйствительныхъ студентовъ и 2010 лѣкарей, всего 4403 лица съ высшим образованiемъ. За это же время 198 лицъ прiобрѣли въ этомъ же университетѣ ученыя степени магистра и доктора». (с. 43 - Столѣтiе Кiевскаго университета св. Владимира. – К., 2007)
Спогади фон-Брадке Е.Ф. (попечителя Київського навчального округу) про Першу київську гімназію:
«Я нашел значительное, но совершенно запущенное здание, в котором едва можно было взобраться по прежней парадной лестнице, ведущей во второй этаж, до того она была близка к разрушению. Комнаты никогда не топились, и сохранился похвальный обычай не мести их, даже ради приезда нового начальника. Учителя и воспитанники сидели попросту в бараньих шубах, и при входе моем первые сняли их, чтобы показать мне, что они в мундирах. ..Узнал я и другую интересную вещь, а именно то, что гимназистов нашей гимназии называют "карандашами". Почему - это тоже не вполне точно известно. "Паштеты" ( "паштетами" называются ученики другой гимназии города), по словам моего товарища, утверждают, что в давно прошедшие годы один из наших гимназистов где-то (но где - этого никто сказать не мог) "украл" карандаш, был уличен с поличным, даже, кажется, исключен за свое преступное деяние из гимназии, и с этой поры за нами и утвердилось прозвание "карандашей"... Были еще "чижики". Так назывались ученики прогимназии. Но их, в качестве "прогимназистов", а не настоящих гимназистов, в счет как-то не принимали и интересовались ими очень мало. Зато "паштеты" и "карандаши" неустанно враждовали между собою и при всякой встрече устраивали изрядные потасовки. (З книги «Столетие І Киевской гимназии»)
Спогади Н.П.Михайлова про Першу київську гімназію (1894-1904):
«Вспоминаю теперь время пребывания в младших классах, и каким далеким оно мне кажется! Сквозь дымку десяти лет и прожитых испытаний оно встает как что-то туманное, почти забытое, но милое сердцу. Помню я свою гимназию и жизнь ее совсем не такими, какими они есть и кажутся мне теперь. Чуть, бывало, раздастся звонок, объявляющий о начале "большой перемены", как по всей гимназии раздается грохот сотен бегущих ног: гимназисты спешат вниз в буфет. Там две длинных очереди - к чаю и котлетам… Бывало, вызовет учитель к концу урока отвечать, а урока не знаешь. С тоской идешь к столику, вдруг - звонок! "Фу, слава Богу, Артем спас!" - говаривали мы». (З книги «Столетие І Киевской гимназии»)
Академічне життя студентів здійснювалося шляхом видання правил. Зараховані до навчального закладу були зобов’язані неухильно й чітко виконувати розпорядження університетської адміністрації та вищих інституцій. Правила встановлювали також норми поведінки поза навчальним закладом. Був поділ на казеннокоштних і своєкоштних студентів, над якими стояв інспектор. У своєму функціонуванні в Університеті Св.Володимира інституція інспекції пройшла кілька етапів – становлення, розвитку, занепаду та ліквідації. Від 1906 р. вона перестала існувати, а нагляд за студетами був покладений на проректора. У 1917 р. розпочався період дестабілізації статусу студентства, що пояснюється революційними подіями, визвольними змаганнями та громадянською війною в Україні.

Текст - Каріна Дорошенко
Фото - мережа Інтернет

Категорії: