"Ми були виборниками української ідеї": зустріч із Ігорем Калинцем і Романом Хоркавим

Із ініціативи кафедри новітньої української літератури 18 березня у стінах Інституту філології відбулася зустріч із Ігорем Калинцем, поетом, прозаїком, почесним доктором Львівського національного університету імені Івана Франка.

Ігоря Калинця відносять до так званого «пізнього шістдесятництва». Він розказав про роки ув’язнення і заслання, однак дисидентом себе не вважає: «Дисидентство означає відхід від ідеології. А тоді була яка, марксистсько-ленінська? Ну були б ми, приміром, неонацистами, то назва б мала місце, а ми були українськими патріотами, виборниками української ідеї, а не якимись відступниками». Ігор Калинець подякував за запрошення на зустріч і сказав: «Років 15 не був у Києві. Доки той «болван» стояв напроти Бессарабки, то не хотів їхати до Києва».

Було багато запитань від аудиторії, отримано цікаві відповіді. Проф. Анатолій Ткаченко запитав про ставлення до книги «Дванадцять обручів» Юрія Андруховича. «Коли я вийшов із ув’язнення, то здавалося, що дуже любив поезію Андруховича. Здавалося, що він є моїм продовжувачем, але коли прочитав пасаж про Антонича, то це вивело мене із себе. То щось зовсім інше, спотворене. Антонич – син священика, вихований, а не такий, яким зобразив Андрухович», - відповів Ігор Калинець.

Поет читав свої вірші, розповідав про свою дружину Ірину Калинець, премія імені якої вручалася цього дня в Інституті. Тож на зустріч зі студентами також завітав один із лауреатів премії – Роман Хоркавий. Він розповів: «Познайомився з Іриною Калинець 55 років тому тут, в Шевченковому Університеті, на студентській науковій конференції, а нині удостоєний премією її імені». Пан Роман згадував, як йому писалося: «Складні часи були. Пишеш вдень вірші, а потім ховаєш у трилітровий слоїк і закопуєш на городі, аби під час обшуку не знайшли. Одного разу кагебіст мене навіть попередив, що біда наближається. Вирішив, що найкраще – це не дуже ховати папери. На городі просто на видноті валялася іржава труба, то я в неї позапихав рукописи. Ніхто на неї навіть не глянув».

Зустріч пройшла у затишній атмосфері. Студенти та викладачі мали змогу поспілкуватися зі справжніми героями слова!

Текст – Дорошенко Каріна
Фото – Валерій Попов

Категорії: