Фіона Семпсон в Інституті філології: обмін досвідом

В Інституті філології 27 жовтня відбулася зустріч із Фіоною Семпсон, відомою англійською письменницею, авторкою 25 томів поезії, критики та філософії ars poetica. Чотирнадцять її книжок було перекладено тридцятьма мовами. Тепер її поезію можна читати й українською, адже видавництво «Український письменник» видало збірку «Марево», куди увійшли тексти авторки з книги «Колесхіл» та нові вірші. Модератором зустрічі був літератор, лауреат Шевченківської премії та видавець – Юрій Буряк. Він і розповів аудиторії історію співпраці з англійською авторкою.
Присутні мали змогу почути поетичне слово в авторському читанні та запитувати все, що цікавило. Фіона Семпсон розповіла, що найважливіше для неї у поезії «втекти від себе», але важливо зберегти самобутність у взаємовпливах Америки, Англії та Великої Британії в цілому».
Після того, як було почуто оригінальний твір і переклад, слухачі вловили музичність тексту,тому в залі виникло питання про мовну гру, чи цікавиться Фіона Семпсон таким явищем. На це письменниця відповіла: «Так, мені це цікаво. Мені подобається у своїх текстах експериментувати з формою, тому мені ближчий верлібр. Маю, приміром, вірші, де одне речення розтягнуто на строфу і кожне має свій сенс».
Після цього виникло питання про класичну поезію, чи послуговується авторка ямбами, хореями? «Ямб у англійській поезії змушує тяжко навантажувати вухо. І це рамки. Я асоціюю ямб з наставництвом, владою. До того ж пишу, маючи музичну освіту, з придихом, йду за диханням, тому не маю можливості читати так п’ять рядків. Тому ямби в мене практично не трапляються. У мене є сонети, жанри, які вимагають форми, але в мене це абстрактні сонети. Маю близько чотирнадцяти таких в одній книзі. Всі написані одним реченням і мали по чотирнадцять наголосів в одному рядку», - сказала Фіона Семпсон.
Щодо процесу творення текстів, то авторка відповіла так: «З процесом творення складне питання, бо протягом творчого життя все змінювалося. Часто, коли хочеться написати хорошу поезію, більше читаю, шукаю цитати. Це інтелектуальний процес. Мені вірші не пишуться самі, я працюю над ними. Маю сотні чернеток. Можливо, це все тому, що вивчала ремесло разом з письменництвом. Зараз я навчаюся не витворювати віршів насильно».
«В інтерв’ю в газеті «Independent» Ви кажете, що складно писати про людей. Чому?», - запитала дівчина із зали. «Це стосується Колесхілу, - прокоментувала Фіона Семпсон, - адже це селище, де живе ще двісті людей, і тобі треба бути обережною з тим, що говориш, щоби потім ніхто не ображався. Я ставила собі завданням для книги «Колесхіл» створення альманаху життя селища, в якому народилась, а вийшла поетична збірка».
Оскільки Фіона Семпсон – професор поезії в університеті Рохемтона, директор Поетичного центру та редактор видання «Поезії: Міжнародний квартальний огляд», то в аудиторії, переважну більшість якої складали студенти спеціальності «літературна творчість, українська мова та література», виникло питання, як молодим поетам перекладатися, як зацікавити іноземну аудиторію. На це письменниця порадила: «Створіть разом поетичний журнал, дбайте про друк там якісних текстів, розкручуйте себе, а потім шукайте таких же зацікавлених, як ви, закордоном. Подавайтеся на гранти».
Наостанок Фіона Семпсон розповіла про специфіку літературного процесу Великої Британії, про те, що «члени різних поетичних груп не контактують між собою, часто навіть сваряться. Є ті, хто за серйозну поезію, а є ті, хто пише для попсової музики, бо це краще продаватиметься. Є політична асоціація, що висока поезія – праве крило, консерватори, а масова літературу віддзеркалює більше ліве крило».
Підсумувати зустріч випало чоловікові Фіони Семпсон, який теж був присутнім у залі. Пітер Селмон, прозаїк, розказав, що «цікаво працювати з дружиною в одному літературному просторі, коли я працюю в прозі, а вона – в поезії. От Фіона пише вірш одним рядком, а в мене в романі одне речення на 20-30 сторінок». Пітер Селмон працює у своїй країні з «літературною творчістю», тож порадив нашим творчим студентам співпрацювати з письменниками, видавцями, щоби хтось дізнався про молодого автора, і наголосив: «Якщо ви прозаїк – читайте поезію, якщо поет – читайте прозу».
Зустріч була насиченою, кожен міг отримати відповіді на те, що цікавить в англійському літературному процесі, а найпрудкіші - автографи від авторки.

Текст – Дорошенко Каріна
Фото – Ната Коваль