Пам’яті Максима Комишанченка

Минулого тижня в стінах Інституту філології колеги вшановували пам'ять відомого літературознавця, шевченкознавця, доцента кафедри української літератури (на період його роботи в Університеті) Максима Павловича Комишанченка.

Максим Павлович увійшов в історію українського літературознавства 50-х – початку 70-х років минулого століття завдяки своїм вагомим науковим здобуткам, майстерності викладання, працелюбності та прагненні розвивати філологічну науку. Він викладав авторські лекційні курси з історії української літератури другої половини ХІХ – початку ХХ ст., спецкурс з історії української літературної критики, керував спецсемінаром «Т. Шевченко в критиці». Максим Комишанченко – автор літературних портретів про М. Старицького і О. Кобилянську, окремих видань про Тараса Шевченка, «Літературної дискусії 1873 – 1878 рр. на Україні», співавтор 5-томних «Матеріалів до вивчення історії української літератури», 3-томної праці «Світова велич Тараса Шевченка», «Історії української літератури кінця ХІХ - початку ХХ ст.» та інших праць.

На круглому столі до 100-річчя від дня його народження були колишні студенти, аспіранти, викладачі, які й досі цитують його книги, поважають пам'ять видатного вченого: Михайло Наєнко, Микола Сулима, Надія Гаєвська, Оксана Сліпушко, Олександр Боронь, Валентина Гнатенко.

Завідувач кафедри історії української літератури і шевченкознавства професор Оксана Сліпушко відзначила, що найкраще про цю людину говорять його учні, які досягли успіху на філологічній ниві, і праці, актуальні й нині.

Глибокою пошаною до постаті Максима Павловича були пронизані слова Миколи Сулими. А відомий шевченкознавець, завідувач відділу шевченкознавства Інституту літератури НАН України Олександр Боронь наголосив, що усі шевченкознавчі праці вченого є надзвичайно вагомими й на сьогодні, адже Максим Павлович увів у науковий обіг чимало невідомих або маловідомих літературних фактів про Тараса Григоровича, проаналізував архівні документи, розширив коло шевченкознавчих імен: «Таким чином, було вперше здійснено синтетичний огляд історії шевченкознавства від 1850-х до кінця ХІХ ст. Визначальною рисою дослідника були неупередженість, обґрунтованість у висновках, зваженість у підходах до різного історико-літературного матеріалу».

Власне, більш детально про шевченкознавчі студії Максима Павловича розповіла його колишня учениця, нині завідувач лабораторії шевченкознавства кафедри історії української літератури і шевченкознавства Валентина Гнатенко.

Надія Гаєвська проаналізувала працю «Літературна дискусії 1873 – 1878 рр. на Україні»: «Це матеріал, яким викладачі літератури користуються вже майже півстоліття. Він імпонує повнотою, доступністю, логічністю викладу. Праця – базисна для нас у контексті викладання даної теми» .

«Скромний, принциповий, вимогливий до себе та інших, він був вдумливим вихователем і порадником для молоді…» - писав про Максима Павловича його учень, нині видатний науковець, Микола Дубина. Саме на цому акцентувала під час розповіді про вченого директор Всеукраїнського навчально-наукового центру шевченкознавства кафедри історії української літератури і шевченкознавства Оксана Данильченко. «Серед студентів, у колективі викладачів, поміж літературної громадськості України і світу користувався високим авторитетом як видатний філолог….» – відзначила Оксана Юріївна.

Світла пам'ять Людині, Викладачу, Філологу, чиє ім’я й досягнення назавжди залишаться у пам’яті колег,студентів, послідовників.

Категорії: